Незручна, ганебна правда. Як радянський режим грабував селян
Якщо, вам хтось розказує про дешеву ковбасу і неймовірний “Пломбір” часів радянської епохи, не спішіть захоплено роззявляти рота. Спитайте їх чи відомо їм у який спосіб здешевлювали ту ковбасу і чи знають вони, що славнозвісний пломбір немає нічого спільного зі здобутками радянської харчової промисловості? Звичайним чином із США було привезено все обладнання і рецептури. Але і це не все.
Знаєте, чому радянські колгоспники різали свиней вночі, в сінях, попередньо вдягнувши на голову мішок з золою – щоб кабанчик задихався і не кричав? Не знаєте?
Тому, що мужик, який власними руками виростив кабана, зобов’язаний був віддати його шкуру державі. На офіцерські чоботи, портупеї та інше потрібне країні військове майно.
А сало хотілося, щоб зі шкіркою було. Яке ж сало без шкурки? Ось і різали свиней потайки. А голові колгоспу і голови сільради хабар давали. Цим же салом зі шкіркою і кращим шматком м’яса.
Знаєте, чому селяни в СРСР рубали фруктові дерева? Тому, що комуністи ввели драконівські податки на них. Нема грошей? Не біда. Брали “натурою” – шерстю, м’ясом, овочами й тими ж фруктами. Ось мужики й взялися за сокири. Рубали та плакали – ті груші й вишні ще їх діди садили.
А ще моя мама згадувала, як їх зобов`язували вивозити на колгоспні поля … власні екскременти. На добрива. Сам мав свій туалет типу “сортир” вичистити та сам на поле, куди бригадир вкаже, вивезти. Або винести. Нікого не хвилювало як це лайно в поле вивезти. Але віддай – Не гріши.
А ви в курсі, що рідна держава обкладала всіх селян, які мали корів, натуральним податком – 220 літрів молока на рік дай. Горбатишся на корівку ти, а молочко держава підгортає. Якщо хто не в курсі, як воно дається – молочко – спробуйте день косою помахати. Я махав – знаю. А сіно скиртувати не пробували? Теж скажу – не ложкою за столом працювати.
І так, якщо у вас був десяток курей – улюблена держава робітників і селян дбайливо зобов`язувала здати 180-250 яєць в рік. Бо держава своїми яйцями пролетаріат забезпечити не могла.
І так – на кожну свиню, яку виростив радянський мужик, теж існував податок.
Це все на додачу до важкої, від темна до темна роботі в колгоспі. Практично безплатної, бо що таке зарплата 40-50-60 рублів? І ту лише з 1966 року почали платити. А до цього цілих 36 років ішачити колгоспники задарма. За “трудодні”. Відпрацював “трудодень” – отримай 2 кіло зерна, і ні в чому собі не відмовляй. Грошей хочеш? Продай ці 2 кіло рідній державі. За ціною у 2 рази менше, ніж держава у колгоспу купує.
Як люди не бігли з цього “раю”? Бігли, ще й як. Попри те, що рідне радянське государтство, в якому “так вільно дихає людина”, зробило мужиків кріпаками, фактично заборонивши виїзд з колгоспу, відібравши паспорти.
Моєму батькові пощастило. Рідний колхоз направив його вчитися на тракториста в Старобешеве. Після цього він потрапив в армію, а з армії поїхав “підіймати цілину” по “комсомольському набору”. У Калмикії. А це вже – паспорт. А паспорт давав право “на ліво”. Так наша сім`я опинилася не в колгоспі, а в державному підприємстві – радгоспі.
А це вже зовсім інша справа. Платили хоч і мало, але все ж платили, а не ті мізерні 40-50 рублів “колгоспних”. І пенсійний стаж йшов державний, а не колгоспний. Знаєте, що таке “колгоспна пенсія”? Це 12-18 рублів на місяць. Бувало, що і 5 рублів і навіть три.
Але про це якось іншим разом.
Народ, який забув або не знає свого минулого, не має майбутнього, – сказав Платон.
Від себе додам: такий народ приречений ходити по колу, причому – по граблях.
(С) Павло Бондаренко